Долинська - містечко в Кіровоградській області, про які ніколи раніше не чув. Здавалося б, село селом, але є частина де чимало дев'ятиповерхівок, є великі магазини. Кажуть, тут працював раніше великий комбінат, і місто активно розвивалось, але з війною- комбінат закрився, тому достатньо недобудов і як здається - будинків-привидів.

https://cdn.rcimg.net/cryptotexty/46fb00dd/5f74cba195c9ecced90d8acba22f767d.jpg?width=700

Ми приїжджаємо і вже біля будинку бачимо труну і людей. Виставляємо прапори. Сніг іде. Холодно. Періодично заходимо грітись в магазин, як прямо в цьому ж під'їзді. П'ємо там каву. Розмовляємо з поліцейськими, які також приїхали вшанувати пам'ять, бо загиблий герой раніше служив в поліції. Приїхала військова дівчина, дістала прапор. Волосся сховане під шапкою, здається це його родичка бо вона довго стояла біля труни і там і в церкві та плакала.

Біля труни - дідусь з бабусею. Дідусь промовляє спокійним розміреним голосом: "Це твій вибір, ми маємо поважати твій вибір. Ти герой", і далі повторюючи у різних варіаціях "Ти зробив правильний вибір", "Ти рятував, вивозив своїх побратимів", "Бабуся вже не напече тобі твоїх улюблених тортиків. Як би вона хотіла їх напекти, але ти вже не приїдеш", "Ти вже не подзвониш нам по телефону, не скажеш, що все нормально". Дідусь не плаче, але таке лагідне, так - саме лагідне звернення змушує плакати інших. Бабуся ридає, як й інші. Що сказати, якщо я і сам ледве стримую сльози... Це не літо, де можа сховатись за темними окулярами. "Ти зробив правильний вибір, і ми маємо поважати твій вибір", найбільше фраз дідусь говорив саме про вибір. Він і бабуся не хотіли, щоб їх онук йшов на війну. Але він зробив цей вибір - піти воювати з загарбниками, цей вибір, який зробили далеко не всі українці...

Прощання біля будинку тривало довго Священник відслужив службу, і ми рушили до церкви. В церкві - пантеон загиблих героїв міста Долинська. На жаль кожне місто платить таку ціну. А ціна перемоги велика... її не вирахувати матиматично.

https://cdn.rcimg.net/cryptotexty/46fb00dd/b77eeccc51ca38270f7bf48ee10f05ab.jpg?width=700

Після церкви ми йдемо на цвинтар, він недалеко. На цвинтарі все як зазвичай - промова, я читаю "Молитву Українського Націоналіста", в холод це робити трохи важче. Я переживав, щоб не закашлятись, щоб не зірвався голос. Оркестр був, але зіграв тільки сальву та гімн, а дорогою не грав, що трохи здивувало. Ми лишаємо прапор для могили та їдемо в Дніпро, де наступного дня ще одне поховання.