![002sketch.jpg](https://files.peakd.com/file/peakd-hive/lanchik/AK3fGRVkYam1H5azSfrpZEea5srpQGaBsMFohTUVu7dfEq6ijuKUHidm4rMh7Lj.jpg)

Hi dears,

It’s me and my little kitty :) Well, not really my kitty. I just found a lovely photo of one and decided to “adopt” it by working on the image.

I’ve noticed that this is often how it works. Someone takes a photo to claim something, while I draw. And when I draw, I have to pay attention — to colors, to light, to anatomy: what kind of ears, what kind of nose, what kind of whiskers. All that ends up imprinting on my memory, and the kitty becomes mine forever.

And of course, the more kitties you draw, the easier it becomes to draw them from memory, to stylize, to invent new shapes. So sketching is primarily about strengthening visual memory.

I usually give myself one to two hours to draw a sketch. Sometimes it takes longer, but I always try to finish it in one sitting — because otherwise, it’s much harder to return to it later. The mood might not be right anymore, and something else will be spinning in my head, pulling me away, making the work feel forced and joyless.

And that’s when burnout can start creeping in — when you simply can’t bring yourself to draw at all. I wouldn’t say I’ve experienced that feeling just yet, but so many artists have that I understand how close it might be to this kind of profession. So creative work without the urge to do it really needs to be well thought out. Sure, work is work — there are agreements and deadlines, and artists get scheduled and organized just like anyone else — but it’s risky. Since I started learning to draw rather late, I wouldn’t want to fall out of the process for a long time.

That’s why I try to hold the balance between “must” and “want.” And sketches help me return to drawing when I don’t feel like it. You pick something pleasant, observe it, recreate it in your mind — and ‘on the page’. And you end up with this sense of completion. That’s how it goes sometimes.

Thanks for readıng :)

>Привіт,

>З вами я і мій котик :) Хоча він не мій. Я просто знайшла класну фотку котика і вирішила його привласнити через пропрацювання образу.

>Помітила, що саме так це часто і працює. Хтось робить фото, щоб привласнити, а я малюю. І через те, що при малюванні потрібно бути уважним до кольорів, до світла, до анатомії, які вушка, який носик, які вуса. Все це в результаті закарбовується в пам’яті і котик стає назавжди мій.

>Ну і, звичайно, чим більше котиків намалюєш, тим легше їх потім малювати з голови, стилізувати, вигадувати нові форми. Тож скетчінг в першу чергу дає можливість збільшувати візуальну пам’ять.

>На малювання скетчів я собі даю одну-дві години. Іноді мені доводиться витрачати більше, але завжди скетч потрібно завершити за один сеанс, бо інакше за нього набагато важче буде потім сісти, бо настрій буде не для котика, а в голові буде крутитись щось інше і відволікати, а робота буде вимушена і через силу. 

>А тут і може підкрастись вигорання, коли взагалі неможливо буде сісти за малювання. Я поки що не можу сказати, що це знайоме для мене почуття, але настільки багато художників його пережили, що я розумію, що воно десь тут близько ходить до цієї професії, тож креативна робота без прагнення її робити прям має бути дуже виважена. Зрозуміло, що робота є робота, і є домовленності і терміни, і художників так само структурують і організовують, і планують їхню роботу, але це ризиковано. Зважаючи на те, наскільки пізно я почала вчитись малювати, то не хотілось би вилітати з процесу на довгий період.

>І тому я намагаюсь тримати баланс між треба і хочеться. І скетчі якраз допомагають повертатись до малювання, коли не хочеться. Береш щось приємне і розглядаєш, і відтворюєш у голові і... “на папері”. Ну і наповнюєшся відчуттям завершенності. Ось так це буває.

>Дякую за увагу :)