![Изображение 081.jpg](https://files.peakd.com/file/peakd-hive/lilideleopolis/FNwA4Lzl-D098D0B7D0BED0B1D180D0B0D0B6D0B5D0BDD0B8D0B520081.jpg)

**Вірш, пісня, картина... Художні твори часто бувають засобами психотерпаії. В першу чергу для тих, хто їх творить.** А згодом і для читача/слухача/споглядальника. Хочемо ми цього чи ні, але мистетцво завжди у великій мірі було місцем, куди вразливі люди ховали свої комплекси, де могли сміливо висловити те, про що соромились казати у житті. 
Якщо у вірші читач зустрічає щось, що мало місце і в його досвіді, то співучває поету, сумує і страждає разом з ним. Давні греки навіть вигадали поняття "катарсис" - це очищення людини через смуток і страждання, яке виникало при перегляді трагедії... Хоча саме ті мудрі греки видумали також і комедію, де вже можна було очищатись через сміх.
Безліч творів присвячено коханню. Переважно нещасливому і невзаємному. Бо коли все добре, то навіщо писати? Живи собі, насолоджуйся цим наркотиком, бо потім попустить і ти або залишишся з людиною, змирившись із рутиною, або розійдешся. Отоді вже можна і пописати:)
На даному етапі мого життя я **насолоджуюсь** станом спокою і свободи і незакоханості. Упродовж минулих років я дуже багато невдало закохувалась, але вникати в цю тему зараз не хочу, бо вийде лонгрід і ви заснете (може іншим разом). А сьогодні просто текст, написаний приблизно у 2015. Про хворі невротичні кохання.
До речі, назва мого сьогоднішнього посту "ми і вони" якраз протиставляє світ жінок і чоловіків. Але у майбутньому, якщо Всесвіт допоможе, я б хотіла вже здорових стосунків, бо на інше просто немає часу...

![Изображение 126.jpg](https://files.peakd.com/file/peakd-hive/lilideleopolis/916Tpr4s-D098D0B7D0BED0B1D180D0B0D0B6D0B5D0BDD0B8D0B520126.jpg)

> ***РЕВОЛЮЦІЯ***
> 
> *Любов, як революція, дитино:
старого короля – на гільйотину,
а всіх його прибічників – в тюрму.
Сама ж вперед, назустріч ідеалу,
смішна принцесо несмішного балу,
іди й веди розхристану юрму.* 
> 
> *Все відбувається в старому стилі.
Штурмуєш світ, немов якусь Бастилію,
ретельно підриваєш всі мости.
Минуле – в порох, на смітник традиції.
Ось він – новий, революційний лицар:
у грудях спів, на прапорі – хрести.*
> 
> *О ні, не стане він Наполеоном,
жадоба влади дух не заполонить,
для тебе має рівноправну роль.
Снуєш в собі ці мислі недолугі,
та прийде мить – і ти вже між прислуги,
а він – найсправедливіший король!*
> 
> *Ти знов здивована і знов наполовину
себе розділиш. Ну і хто тут винен?
І хто кого в фіналі поборов?
Ще не одне дозріє запитання.
Кохання перше, друге чи останнє
приносить зі собою сльози й кров.*

![Изображение 100.jpg](https://files.peakd.com/file/peakd-hive/lilideleopolis/dsk30LeS-D098D0B7D0BED0B1D180D0B0D0B6D0B5D0BDD0B8D0B520100.jpg)
> *Фото з парку ім.Костюшка у Львові*

Друзі, я вірю, що серед вас знайдуться поети чи просто любителі віршів. **Друкуйте свої роздуми і твори під тегом #fridaypoem. А я буду радіти:)**