Мабуть, що попередні роки я б не написав чогось такого про таку сімейну поїздку, бо вона була якоюсь звичною, чи що. Ну не банальною, бо невеличка прогулянка сім'єю то завжди є цікаво, але й не настільки, щоб бути чимось особливим, чи що. Ну ми так звикли, майже кожні вихідні у нас то велосипедні покатушки, то човном по Дніпру, або ж пішки пройтися поруч. Але цього року все змінилося, і ми ніби то як заклякли вдома. Хоча не ми, а скоріше я закляк. Бо саме я завжди був от цим рушієм, який придумував маршрути, знаходив цікаві місця і взагалі підбивав когось на щось типу "А давай за п'ять днів навколо Кременчуцького водосховища велосипедами махнемо?" Так, це не навколосвітня подорож, але це було все ж таки драйвово. А тут якось закляк, якесь таке відчуття, що мій дім - моя фортеця, і не потрібно її покидати. Можливо так було б і далі. Але коли маєш п'ятирічну дитину, то починаєш розуміти, настільки це давить на неї, тому що вона звикла до таких маленьких пригод маже кожних вихідних. Та й мені потрібно було перебороти себе психологічно, і якось розвантажувати себе. Іноді перемикнутися на щось інше, інакше можна просто вигоріти.
|  |
|:-:|
| Горобина біля дороги |
Човном можна буде поплавати по Дніпру тільки після нашої перемоги, а от на велосипед обмежень нема. Тому я накидав швиденько наш маршрут на 30 кілометрів і виніс пропозицію катнути околицями сусідніх сіл, а принагідно заклав те, що я полюбляю - проїхатися дорогами, якими ще не їздив. Ну і звісно ж отримав схвалення.
|  |
|:-:|
| Наші велосипеди |
Думали вирушити відразу після обіду, але якось закрутилися вдома, та вирушили тільки о 16-й. Але то було і на краще, тому що на дворі було +24, трішки похмуро, проте досить комфортно. Поїхали спочатку знайомими дорогами, на виїзді з міста проїхали блок-пост, тут дуже класні краєвиди, але я не захотів зупинятися і діставати фотоапарат, щоб не виникало зайвих питань. В той самий час мені при проїзді блокпостів дуже хочеться їх пофотографувати, ну знаєте як це, коли ти любиш фотографувати, а тут такий момент історії. Я навіть думав якось домовитися з кимось, щоб я пофотографував і віддав відразу хлопцям картку з фото, а вони потім, після перемоги мені її назад віддадуть і я потім вже опублікую фотографії.
|  |
|:-:|
| Десь у полях |
Їдемо дорогою, проїжджаємо повз зупинку з назвою "Онацьки", а трохи далі повертаємо до села під назвою Виселка. Тут майже посеред села є перехрестя доріг, і ми їздили не одноразово по трьох із них, але от четверте ще ні разу не розвідане. Проте, ми ним запланували повернутися у це село. А далі покидаємо село і їдемо полями. Час від часу зупиняємося, бо у Олі спрацьовує інстинкт грибника і вона швиденько пробігається по посадках, і потім показує нам хоч і невеличкий, але особистий улов шампіньйонів. Потім доїжджаємо до села Великі Пріцькі і там трішки відхиляємося від запланованого маршруту, щоб у місцевому магазині попити квасу та поїсти морозива. А потім повертаємося до нашого плану і прямуємо в неймовірні місця. Ну як неймовірні, вони звісно ж уступають по красі якимсь Альпам, чи що. Але тут річ у тому, що це от ті рідні краєвиди, які особисто для тебе неперевершені. Та й кожен із вас має щось таке своє особисте, що є іноді і звичним і не звичним, і щоб там не було красивіше, але ось ці місця є якимись особливими. Трішки загубився у своїх думках, тут краще за мене, мабуть що скаже цитата мого улюбленого письменника...
> Можливо, мені теж хотілося б мандрувати в горах Південної Америки, але життя подарувало мені місце сили тут, у цих пагорбах. А якщо якась частина світу дійсно стає для людини місцем сили, то вже не має особливого значення, чи це місце є на островах тропічних морів чи у Черкаської області.
**Алекс Родін**, *У пошуках вітру сили*
|  |
|:-:|
| Проїжджаючи лісом |
В такі моменти я й забуваюся пофотографувати, чи можливо я за цей час трішки забувся про цей процес. Не знаю, просто їхали, милувалися природою і краєвидами. Так проїхалися польовими дорогами, та доїхавши до ставка, відразу повернули направо і потрапили на околицю села під дивною назвою - Демівщина. Не знаю, чому така назва, але вона мені чомусь завжди спадає на думку про якихось демонів, чи якусь чортівщину. Звісно ж там назва полягає від чогось іншого. Та й місцевість тут ну дуже красива, і головне - якась врівноважена і спокійна.
|  |
|:-:|
| Те що я найбільше люблю фотографувати - дорога |
А потім ми проїхалися дорогою, яка веде до того перехрестя, про яке я розповідав. Закрили для себе питання того, куди вона веде. Там просто незвичайні місця, і росте багато липи. І улюблені пагорби. Літо. Життя. І відчуття простору. А головне, посмішка твоєї дитини.
|  |
|:-:|
| Мій штурман |
[//]:# (!pinmapple 49.971450 lat 31.046145 long d3scr)
hiveblocks