У сьогоднішньому п'ятничному дописі про поезію, в підтримку ініціативи @lilideleopolis, продовжую розміщати вірші авторства Григорія Савовича Сковороди.
> Вже хмара пройшла. Райдуга в небі грає.
Нудьга пропливла. Цілий світ любо сяє.
І весело серцю на сю чисту погоду,
Коли світу злого стиха лютий подув.
Звабливий наш світ, та для мене — пучина,
Пітьма, хмари, лід, повна суму година.
Проте вже веселка мені ясно заграла,
І щира голубка мені мир здарувала.
Печале, прощай! Прощавай, зла утробо!
Вже кволості край, бо воскрес я із гроба.
Давидова воле! Для мене кефа, земля ти,
Веселка і світло, олива, верем’я й життя ти.
\
**Григорій Сковорода, "Вже хмара пройшла"**
Сьогодні також хочеться нагадати ще про одну дату - 25 листопада 1838 року народився український письменник Іван Семенович Нечуй-Левицький, який є автором понад п'ятдесяти високохудожніх творів. Щонайвідомішим з них є "Кайдашева сім'я", дії якого відбуваються у селі Семигори. Саме село не є вигадкою, а існує насправді. Я народився неподалік нього, у селі Владиславка, звідти, через село Гулі до Семигір всього 10 кілометрів. Та й під час своїх подорожей до Надросся я досить часто проїжджаю повз це село.
> Старий Омелько був дуже богомільний, ходив до церкви щонеділі не тільки на службу, а навіть на вечерню, говів два рази на рік, горнувся до духовенства, любив молитись і постити; він понеділкував і постив дванадцять п'ятниць на рік, перед декотрими празниками. Того дня припадала п'ятниця перед паликопою, котрого народ дуже поважає. Кайдаш не їв од самого ранку; він вірив, що хто буде постить у ту п'ятницю, той не буде в воді потопати.
\
**Іван Нечуй-Левицький, "Кайдашева сім'я"**
Насправді на фото Успенська церква, яка знаходиться у сусідньому селі Вільховець, проте мені завжди нагадує про повість дії якої відбуваються у цій місцині. Та й той кумедний момент, коли я трішки "заблукав" у Богуславському лісі, відразу викликав схожі асоціації з повістю.
> Вже другі півні проспівали, як Кайдаш прийшов додому і побудив усіх у хаті. Мелашка засвітила світло, глянула на Кайдаша і злякалась: він був жовтий, як віск; його очі блищали й горіли, як свічки.
— Де ти ходиш, де ти бродиш? — почала гримати на чоловіка Кайдашиха: вона думала, що він пив до півночі в шинку.
— Еге, ходиш… Добре ходжу… Не сам ходжу, а мене водить, — промовив Кайдаш через силу, схиливши голову на руку. — Завела мене нечиста сила аж у Богуславський ліс.
\
**Іван Нечуй-Левицький, "Кайдашева сім'я"**
А Семигори ще чекають на мої фото цих чудових місць. Постійно проїжджаю їх похапцем і не маю достатньо часу, щоб приділити цьому мальовничому селу увагу. А ви як будете у тих краях, то неодмінно також завітайте.
> Недалеко от Богуслава, коло Росі, в довгому покрученому яру розкинулось село Семигори. Яр в'ється гадюкою між крутими горами, між зеленими терасами; од яру на всі боки розбіглись, неначе гілки дерева, глибокі рукави й поховались десь далеко в густих лісах. На дні довгого яру блищать рядками ставочки в очеретах, в осоці, зеленіють левади. Греблі обсаджені столітніми вербами. В глибокому яру ніби в'ється оксамитовий зелений пояс, на котрому блищать ніби вправлені в зелену оправу прикраси з срібла. Два рядки білих хат попід горами біліють, неначе два рядки перлів на зеленому поясі. Коло хат зеленіють густі старі садки.
На високих гривах гір кругом яру зеленіє старий ліс, як зелене море, вкрите хвилями. Глянеш з високої гори на той ліс, і здається, ніби на гори впала оксамитова зелена тканка, гарно побгалась складками, позападала в вузькі долини тисячами оборок та жмутів. В гарячий ясний літній день ліс на горах сяє, а в долинах чорніє. Над долинами стоїть сизий легкий туман. Ті долини здалека ніби дишуть тобі в лице холодком, лісовою вогкістю, манять до себе в тінь густого старого лісу.
\
**Іван Нечуй-Левицький, "Кайдашева сім'я"**
А на останок допису поділюся з вами трішки гумором, [скриншот зробив](https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=pfbid03U1buMCWsJZd7J2Lq9W4f5vghB4enECnbo7QGPQYJCExzGzzLxJtpv6zERiEEJKFl&id=100064910581231) рівно тиждень тому (18 листопада) на сторінці нашого міськвиконкому у фейсбуці. Не знаю, чи там груша у них, чи інше дерево, але життя дійсно має почуття гумору, а історія як то кажуть повторюється.
hiveblocks